ВАЖКИЙ ШЛЯХ ВПРОВАДЖЕННЯ ДИРЕКТИВИ «ПРО УПАКОВКУ ТА ПАКУВАЛЬНІ ВІДХОДИ». ЧАСТИНА 2


У відповідності зі стандартними процедурами розроблення політики ЄС Комісія підготувала початкові пропозиції щодо Директиви для обговорення Радою міністрів і Європейським парламентом. Попередня версія була скоординована DGXI і відображала його екологічні повноваження.

Основні елементи стратегії включали ліміт на споживання на душу населення 150 кг/рік на душу населення, обов’язковий коефіцієнт відновлення і переробки протягом п’яти років, який становив 60% і 40%, збільшившись до 90% і 60% в рік на десять років і ієрархію варіантів утилізації, які розставили пріоритети в наступному порядку: скорочення джерел (запобігання), повторне використання, утилізація, спалювання і, нарешті, захоронення.

Однак ці пропозиції були спростовані іншими управліннями та галузевими групами, оскільки вони вважали, що занадто амбітні цілі не відображають слаборозвинений стан європейських ринків утилізації. Щоб отримати одноголосне схвалення Колегії уповноважених, остаточний текст для переговорів обійшовся без квот на відходи на душу населення, п’ятирічних цілей і ієрархії утилізації.

Потім цю пропозицію було отримано в першому читанні Європейським Парламентом, де відповідно до процедури спільного прийняття рішень, яка застосовується до директив, можуть бути запропоновані поправки. Парламентський комітет з питань навколишнього середовища, який прописує звіти про рекомендації для палати з екологічних питань, запропонував відновити скасовані заходи, за винятком обмежень на душу населення. Проте, комісії знову треба було прибрати будь-яке обов’язкове посилання на ієрархію відходів, а також спробувати обмежити спроби лідерів в сфері охорони навколишнього середовища і відстаючих держав включити положення про заборону або відхилення. Таким чином, захист вільної торгівлі знову став першочерговим завданням у роботі Комісії.

Ці підрозділи знову виникли примусово, коли Комісія переглянула
пропозиції, що надійшли на розгляд Ради міністрів. Рада була фактично розділена на дві коаліції: групу лідерів з охорони навколишнього середовища, що складалась з Німеччини, Данії та Нідерландів, і більш скептично налаштовану фракцію, очолювану Великобританією, Ірландією, Іспанією, Португалією, Грецією та більш мовчазними Францією і Італією. Остання коаліція складалася з держав-членів, стурбованих економічним впливом цих пропозицій і науковим обгрунтуванням для введення таких високих цілей по переробці. Розмір цієї фракції був досить великим, щоб очолювана Німеччиною коаліція була не в змозі забезпечити кваліфіковану більшість в Раді, і, щоб взагалі отримати підтримку для будь-яких заходів, багато з найбільш вимогливих елементів пропозиції Комісії були відкинуті або сильно розбавлені.

Основними жертвами цих переговорів стали: прихильність десятирічним цілям, обмеження і цілі по переробці, які були зроблені Європейським парламентом для повторного введення деяких з цих положень у другому читанні, і був скликаний погоджувальний комітет для прийняття формулювання по використанню. Що стосується економічних інструментів, то фракції більшості вдалося значно послабити масштаб і сферу застосування вимог Директиви. Резюме пропозицій на кожному етапі переговорів приведено в таблиці нижче.

Розробка Директиви «Про упаковку та пакувальні відходи»
(відкрийте у новій вкладці для збільшенного розміру)

Остаточний текст Директиви, проте, встановлює юридично обов’язкові цілі для збирання та вторинного використання пакувальних відходів по всьому ЄС.

Відтак до 30 червня 2001 роки держава-член повинна була впровадити системи, що забезпечують утилізацію 50-65 відсотків упаковки, що продається на її ринках, і повторну переробку 25-45 відсотків при мінімальній переробці 15 відсотків для упаковки.

При розрахунку кількості обсягу від упаковки, яку потрібно відновлювати і переробляти, кожна держава-член має включати всю упаковку, вироблену та імпортовану для внутрішнього споживання, але може виключити упаковку, вироблену для експорту.

У той час не було посилання на ієрархію управління відходами, але в Директиві вказувалось, що ці системи повинні в якості першочергового завдання «сприяти скороченню відходів упаковки, а також заохочувати проектування переробки упаковки». Крім того, національні системи повинні допомогти в розробці кінцевих ринків для утилізації відходів. Однак для цих об’єктивів не було встановлено обов’язкових стандартів, незважаючи на те, що в Директиві вони називаються «Основними вимогами». У статті 11 наводиться графік скорочення концентрацій свинцю, кадмію, ртуті та шестивалентного хрому, присутніх в упаковці.

Директива також містить ряд відступів і припущень, незважаючи на заклопотаність Комісії щодо вільної торгівлі. Стаття 6 дозволяє державам-членам виходити за межі цілей, встановлених Директивою, за умови, що ці заходи запобігають спотворенню внутрішнього ринку і не перешкоджають іншим, з тим, щоб полегшити його повторне використання і дотримання державами Директиви.

З іншого боку Греція, Ірландія і Португалія, в силу їх великої кількості островів, сільських і гірських районів і низького рівня споживання упаковки, повинні відновити тільки 25% своєї упаковки до 2001 року і можуть затримати повне дотримання до 2005 року. Таким чином, хоча Директива про упаковку була призначена для узгодження національних законів про переробку відходів, обговорення політики в ЄС призвело до створення широкого кошика вимог, покликаних задовольнити всі основні сторони. Таким чином, домінування відсталої коаліції не було абсолютним, так як угруповання меншості змогло витягти поступки у формі додаткових заходів, які скоротили необхідність змінювати існуючу політику.

Така стратегія допускає гнучку реалізацію «приблизного» законодавства ЄС. Нарешті, предметом механізмів реалізації, преамбула до Директиви відноситься до добровільних угод, а стаття 15 прокладає шлях для використання економічних інструментів, встановлюючи екологічні принципи і умови договору, які вони повинні дотримуватися. У цих рамках рішення щодо точного формату економічних і інших інструментів політики залишаються в основному на розсуд окремої держави-члена.

Досягнувши угоди в Раді, держави-члени повинні були перенести Директиву в національне законодавство до 30 червня 1996 року і почати процес розробки механізмів реалізації. Це створювало різні ступені адаптаційного тиску. Ті держави з чинним законодавством, а саме, новими інструментам екологічної політики в Європейському союзі, Німеччини, Франції, Данії та Нідерландах, домоглися поступок, які вони вважали необхідними, щоб уникнути серйозних змін в національному законодавстві, хоча жоден з них заходів не був повністю сумісний з Директивою. Великобританія і держави Середземномор’я зіткнулися з більш суворими завданнями, незважаючи на розмивання стандартів Директиви, тому що вони володіли менш розвиненою інфраструктурою переробки.
Для забезпечення всебічного узгодження законів ЄС і національного законодавства Комісія стежила за ранніми невдачами транспонування.

У 1998 році не менше шести країн-членів отримали аргументовані думки про неправильну транспозицію. Великобританія, Бельгія, Ірландія і Португалія отримали догану за те, що не перенесли сутність Директиви «Вимоги» (зобов’язання щодо запобігання і повторного використання відходів), в той час як Греція і Люксембург були попереджені за нездатність прийняти законодавство у встановлені терміни.

У відповідь в 1998 році британський уряд вів свої власні правила упаковки (Основні вимоги). Комісія також була нетерпима до неузгодженим винятків з Директиви. Британія і Фінляндія були процитовані в зв’язку з їх нездатністю перенести Директиву в Північній Ірландії і Аланда відповідно. Хоча обидва регіони мали особливий статус відповідно до договорів ЄС, Великобританія згодом ввела законодавство для Північної Ірландії, але в Суд було подано заяву про початок розгляду про недотримання вимог проти Фінляндії.


Два нез’ясованих випадки залишались на момент написання. Це стосується спробам Комісії скасувати квоти на повторне використання в Німеччині і датську заборону на контейнери для напоїв, які використовуються одноразово. Німецький випадок був детально розглянутий в обговоренні німецької реалізації Директиви. Крім цих випадків, неповне переміщення Директиви зазвичай обмежувалося державами, які зіткнулися зі справжніми проблемами при укладанні внутрішніх угод про розробку механізмів реалізації та розподілі юридичних обов’язків. У випадку Люксембургу та Ірландії це ще більш ускладнюється тим фактом, що обидві країни експортують більшу частину своїх відходів і, отже, повинні розробити угоди про вторинну переробку. Незважаючи на преценденти Німеччини і Данії і вбудовану гнучкість Директиви, яка сама заохочує значне політичне розмаїття в державах-членах, управління Комісією процесу транспонування забезпечило, щоб формальна реалізація не була джерелом значних розбіжностей між національною політикою і вимогами ЄС.

20 грудня 1994 року Європейський Парламент спільно з Європейською Радою прийнять Європейську Директиву «Про упаковку та пакувальних відходах» (№ 94/62 / ЄС). Ця Директива передбачає ЗАГАЛЬНІ для всіх стран-членів ЄС обов’язкові вимоги до тари та пакування, без Дотримання якіх товар не может бути випущений на єдиний ринок Європейського Співтоваріства. Мова йде про всі види тари та пакування, які застосовуються у промісловості, торгівлі, а також у побуті.

Читати більше:

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s